Мирные люди пропавшие без вести на Донбассе

Цивільні заручники: життя після полону

0
Цивільні заручники: життя після полону

За даними СБУ, на кінець березня 2016 року в полоні у терористів на тимчасово окупованих територіях Донецької й Луганської областей України перебували 115 полонених. І ще 12 — на території Росії. З них 75 — це хлопці, які зі зброєю в руках захищали цілісність нашої держави: п’ять бійців добровольчих батальйонів, 61 військовослужбовець, по 4 представники МВС та Нацгвардії і один прикордонник, пише видання Твоя Логистика.

Про кожного з них українській стороні відомі дата, місце і час, коли вони фактично стали заручниками. Це щодо військових. А стосовно цивільних інформація постійно змінюється. І навіть ті, хто переймається цією проблемою та активно займається їхнім звільненням, не завжди знають точні цифри. Нерідко це лише десята частина реальної ситуації.

Волонтери, журналісти  і просто патріоти

Загалом із 2014-го по 2016 рік звільнено або знайдено понад 3020 полонених. Повернення додому, до рідних і друзів щасливе. Проте кожен, хто пережив ці жахіття, обов’язково потребує реабілітації — не лише фізичної, а й психологічної. Військовими, звільненими з полону, активно опікується держава, а цивільні після повернення залишаються сам на сам з власними проблемами, згадками про пережите, а дехто й з фізичними травмами. Серед них волонтери, журналісти і просто патріоти України, які постраждали за свої переконання.

— Цивільних полонених у катівнях бойовиків нині набагато більше, ніж військових. На жаль, на державному рівні їм не приділяють належної уваги. Переймаються цим переважно громадські організації, активісти яких наполегливо шукають цих людей, спілкуються з їхніми рідними, а після звільнення дбають про їхню медичну та психологічну реабілітацію. Проте зусиль лише цих організацій замало, аби повністю вчасно та якісно надати цим людям усю необхідну їм допомогу, — зазначив голова громадської організації «Центр гуманітарних місій» Костянтин Загородько.

І додав, що найчастіше в полон до терористів потрапляють ті, хто проживає на тимчасово окупованих територіях і біля зони проведення бойових дій. Вони патріоти України й не приховують цього, від чого й потерпають. І якщо військові полонені після звільнення зазвичай повертаються додому в інші області України, де на них чекають рідні та звичне оточення, то  місцеві цивільні нерідко дізнаються, що втратили житло, роботу почасти й рідних, тож повернення до звичного життя майже неможливе. І люди залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

Тому ініціативна група з представників громадських організацій, волонтерів, колишніх полонених та інших діячів вирішила розробити та запропонувати для розгляду депутатам законопроект «Про соціальний захист та медичну реабілітацію громадян України, які протиправно утримуються незаконними військовими формуваннями». Костянтин Загородько наголосив, що без допомоги держави, без матеріальної і психологічної підтримки цим людям дуже складно адаптуватися до нових реалій у їхньому житті.

— Я була луганчанкою. У 2014-му мені довелося добу просидіти у захопленому сепаратистами приміщенні місцевого управління СБУ. Вирвалася. Згодом вирішила переїхати до Києва. Тоді ще не було ніяких центрів, які б працювали з тими, хто повернувся з полону. Тому реабілітовувала себе сама, — розповіла голова громадської організації «Блакитний птах» Анна Мокроусова.

Травмовані, налякані, без документів

— Цей страшний досвід важко пережити. Постійно згадуєш, як тебе захопили озброєні люди й погрожували розправою, як тоді непокоїлася за життя своїх близьких і дитини. Саме тому «Блакитний птах» створено, щоб допомагати таким людям. Наша громадська організація за два роки стикалася із ситуаціями, з яких зрозуміла: це ненормально, коли всю роботу доводиться брати на себе волонтерам, а держава заплющує на це очі. У нашій практиці були люди, які приїжджали з полону без документів, поранені або травмовані. А без документів ми не могли ні поселити їх в гостелі, ані покласти до лікарні. Все це робимо тільки за допомогою донорських організацій або просто збираємо кошти, — наголосила волонтер.

За словами Анни Мокроусової, ідея написання такого законопроекту виникла ще два роки тому. Вже тоді волонтери зрозуміли, що людям, яким пощастило вирватися з полону бойовиків, потрібна не лише медична, а й тривала психологічна реабілітація. І не можуть лише волонтери брати на себе, по суті, функції держави: лікувати цих людей, повністю опікуватися їхнім майбутнім — відновлювати документи, розшукувати рідних, забезпечувати новою домівкою тощо.

Підготувати такий законопроект вирішили саме зараз тому, що раніше насамперед переймалися питаннями звільнення. Тепер ці люди на волі, але адаптуватися у мирному житті їм заважає психологічна травма через тортури і стрес, яка часто призводить до виникнення важких та хронічних захворювань. І колишні заручники знову йдуть по допомогу до волонтерів. Адже щоб звернутися до держави, вони не мають певного статусу чи права на пільги.

Тож Анна Мокроусова переконана, що на законодавчому рівні в Україні необхідно запровадити статус цивільного заручника з усіма соціальними виплатами. Адже більшість цих полонених постраждали за патріотизм та громадянську позицію, за любов до України.

— Такий статус гарантуватиме від держави медичне обстеження і лікування, а також санаторно-курортну реабілітацію та психологічну реадаптацію. Вважаю, що потрібно передбачити й грошові компенсації. Це не золоті гори, а лише розважливі вимоги, мінімальні, які має забезпечувати правова держава, — наголосила вона.

Потенційний заручник

Один з головних ініціаторів проекту закону Анатолій Поляков — колишній цивільний полонений, якого звільнили нещодавно, переконаний: якщо державі не вдалося вберегти людей від потрапляння у полон, то вона мусить взяти на себе всі зобов’язання з реабілітації та повернення їх до нормального життя.

— За моєю інформацією, нині лише в підвалах та катівнях Луганська перебувають понад 200 людей. Вочевидь, їх побільшає, адже бойовиків, яких захопили в полон українські військові, немало. Тому сепаратисти робитимуть усе для того, щоб поповнювати свій так званий обмінний фонд. Узяти у полон військового складно, тому ці нелюди взялися за цивільних, яких легше і здолати фізично, й залякати, — зазначив Анатолій Поляков.

Він перебував у полоні дев’ять місяців, тож знає, що сепаратисти ставляться до заручників не як до людей. Їх годують недоїдками, позбавляють світла, засобів гігієни, навіть права рухатися. Тримають зазвичай у підвалах, принижують, часто виводять «на розстріл». І буває, що навіть дужі у мирному житті хлопці «ламаються» всього за кілька тижнів.

Псевдореспубліки не можуть та й не хочуть забезпечувати бранцям навіть елементарні права людини. Українці для них — закляті вороги, тому вести переговори про те, аби вони просто повернули заручників без зиску для них, немає сенсу, переконаний Анатолій Поляков. Кожна людина на цій території, яка хоч трохи симпатизує Україні, — це потенційний заручник. В полоні страшно те, що ти  зовсім один і навіть не уявляєш, що відбувається за стінами підвалу. Чи хтось тебе розшукує та бореться за те, аби ти повернувся, чи нікому немає до тебе діла.

І навіть якщо після всього цього полоненому пощастить вийти на волю, йому потім дуже важко знову знайти себе, адаптуватися до мирного життя. Особливо коли минають перші дні ейфорії після повернення з полону, під час яких звільнений перебуває в центрі уваги журналістів та громадськості: ним усі пишаються, називають його героєм, фотографуються з ним, але… Зрештою йому кажуть: тебе звільнили — будь вдячним, але далі — сам… І вчорашній герой почувається нікому не потрібним. А від того повертаються стрес, депресія, напади паніки. Таке ставлення неправильне й несправедливе, переконаний колишній заручник Анатолій Поляков. Саме тому потрібен закон, який гарантуватиме правову допомогу та соціальну й психологічну підтримку цим людям.

Що передбачатимуть  у законі

Про норми, які планують означити в законопроекті, розповів ще один його співавтор — правознавець, документатор військових злочинів на сході України Тарас Мірошніченко.

— Основне наше завдання — визначити коло осіб, на яких поширюватиметься його чинність. Адже є різні категорії полонених: ті, які просто перебували в полоні; ті, хто зазнавав катувань та знущань; поранені або травмовані; ті, кого відправляли на примусові роботи; ті, хто загинув у неволі. До кожної категорії слід поставитися з належною увагою. Тобто чітко визначити, які саме особи отримають компенсацію, скільки та за яких умов. Тільки так закон зможе бути дієвим, — наголосив правознавець.

І додав, що за основу можна взяти європейський досвід, коли тим, хто перебував у полоні, платять певну компенсацію за кожну добу перебування в неволі з урахуванням того, яку шкоду завдано їхньому здоров’ю, наскільки людина втратила працездатність. Крім того, планується передбачити виплати родичам у разі смерті полоненого. Повну суму буде встановлено щодо кожного окремо, проте сам механізм нарахування слід прописати у законі.

Анна Мокроусова додала, що є люди, яким вдалося втекти з полону або їх з якихось причин відпустили, тобто під час їхнього звільнення не було офіційного обміну і їх офіційно не врахували. Проте й таким українським громадянам варто гарантувати право на отримання статусу. Нині офіційна процедура така: людина, стосовно якої скоєно протиправні дії, подає заяву до МВС, потім її передають до військової прокуратури, яка має досконало цю справу розслідувати. Якщо злочин проти цієї людини доведуть і її визнають потерпілою, можна подавати заяву і на отримання статусу цивільного заручника.

Тож законопроект про соціальний захист цивільних активно обговорюють і розробляють. Ініціатори та співавтори цього документа пропонують усім небайдужим  долучитися до його вдосконалення.

Поделиться:

Comments are closed.