Діти, які переживають, або бачили військові дії (чули вибухи, бачили руйнування, втратили когось із рідних) щоденно ставлять екзистенційні питання, тобто питання про смерть, сенс існування, свободу, Бога, походження всього, а також споріднені питання. Вони можуть бути не в змозі стримати емоційну інтенсивність, яку відчувають, коли виникають питання про смерть і сенс існування. Це один із основних викликів, з якими можуть зіткнутися рідні та опікуни. Також поряд зі складними екзистенційними питаннями можуть виникати такі почуття, як провина за те, що я вижив, а хтось ні.
Чи варто уникати екзистенційних запитань, оскільки це є причиною страждань? Цю точку зору ми відкидаємо на тій підставі, що екзистенційних запитань не уникнути, а уникнення проблеми може завдати більше шкоди, ніж користі. Поряд з тим їхнє опрацювання потребує створення безпечного простору, ресурсів та заохочення. Такі умови забезпечує психотерапія.
Травмівний досвід різний. Наприклад, проживання моментів розпачу та безвиході, коли були позбавлені найнеобхіднішого – зв’язку з рідними, втрату дому, їжі чи сну. Під час спілкування з дітьми, які пережили такі ситуації важливим є встановлення контакту, розбудови довіри та «відновлення» безпеки, зниження тривоги, повернення до щоденних звичних справ та ритуалів, що стабілізують. Йдеться про базовий копінг.
Екзистенційні питання, які можуть проговорюватися дітьми:
- «У чому моє призначення?»
- «Чи я живу, так як мріяв?»
- «Що буде далі?»
- «Чому тільки у казках можна блукати в часі?»
- «Чи існує добро?»
- «Чи існує так, як у казках, що добро перемагає?»
- «Чому сталося це з моєю сім’єю?» Де Бог?
Ставлячи ці питання, діти не знаходять відповіді і відчувають порожнечу всередині. Загальні принципи спілкування в таких ситуаціях – це недирективність (не диктувати дитині, як їй потрібно почувати себе, і постаратися навіть не робити жодних натяків). Навпаки, допомогти їй висловити свої почуття. Часто, коли дитина говорить про свої почуття, саме тоді вона і починає ставити питання «чому».
Ознаками кризи в дітей є:
- Знецінення себе і своїх досягнень. Здається, що нічого не має сенсу.
- Вразливість. Тригери на жарти, критику та зауваження. Замкнутість.
- Емоційні гойдалки. Сум і радість змінні.
- Компенсація емоцій їжею, шопінгом. Абстрагування від проблем і труднощів.
- Зміна активностей. Вони є залишкові, або не цікаві. Втрата інтересу до всього, що було пов’язано з довоєнним часом.
- Ностальгія та повернення в минулий час. Магічне мислення «якби можна було потрапити в минуле…»
- Апатія. Енергія та бажання щось змінювати якщо є, то ненадовго вистачає.
- Фізичні вправи обтяжують.
- Сумніви та невпевненість.
- Почуття тривожності та безсилля, відсутність мотивації.
- Перестає мріяти, а значить ні до чого прагнути. Або мрія нездійснена.
Зміни, які переживають діти дуже глибокі і те як вони сприймають це залежить від оточення дитини та спілкування. Однією з ознак обтяжуючого перебігу впливу травматичної події є уникання та втеча від реальності (віртуальний світ, ігри та онлайн спілкування).
Наразі в Україні багато громадських, благодійних організацій та волонтерських об’єднань, які під час війни надають безкоштовну психологічну допомогу, у тому числі і дітям. Якщо ви відчуваєте, що вашій дитині необхідна підтримка, за нею можна та варто звертатися.
Світлина https://life.pravda.com.ua/
The “Civil Society Promoting Resilience in Ukraine” project is implemented in partnership with Digniti and supported by the Ministry of Foreign Affairs of Denmark