Частина перша : Контекст міжнародного права, механізми та інституції в сфері запобігання катуванню
Вступ
Збройний конфлікт, розпочатий та підтримуваний Російською Федерацією (далі – РФ) на території України, починаючи з 2014 р. створив нові виклики для системи як міжнародного так і національного правосуддя. Комплексної соціально-психологічної і правової підтримки потребують особи, які пережили катування, жорстоке та нелюдське поводження під час полону та за інших обставин, а також члени їх сімей у ході збройного конфлікту.
Катування одночасно може розглядатися як порушення прав людини або як порушення міжнародного гуманітарного права (далі – МГП). Незважаючи на те, що міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини – це дві різні правові системи, кожна з яких має свої основи та механізми, під час збройного конфлікту вони застосовуються одночасно. Норми прав людини та стандарти МГП не виправдовують катування за будь-яких умов. Випадки катувань мають бути розслідувані, а винні особи встановлені та притягнуті до відповідальності.
Заборона на тортури та жорстоке поводження входить у всі основні міжнародні та регіональні договори з прав людини. Водночас, викликом для України залишається спроможність національної правоохоронної та судової систем розслідувати та притягати до відповідальності за найтяжчі злочини, вчинені під час збройного конфлікту в Україні. Одним із інструментів для виправлення вказаної ситуації може стати імплементація та гармонізація норм міжнародного права з національним законодавством. Чільне місце у вказаному процесі, з поміж іншого, може мати Стамбульський протокол, детальніше за посиланнями (https://ukraine.un.org/sites/default/files/2021-06/Istanbul%20Protocol%20in%20Ukrainian.pdf та https://www.ohchr.org/en/publications/policy-and-methodological-publications/istanbul-protocol-manual-effective-0)
І. Основні міжнародні акти та організації у сфері запобігання катуванню в умовах збройного конфлікту
А) Основоположні міжнародні акти
Регулювання прав людини активно розвивалось після ухвалення Загальної декларації прав людини, 1948 року, у якій між іншим, закріплено, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання. Більш практичне значення для гарантій реалізації прав людини має Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року.
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання ООН, 1987 р. (далі – Конвенція ООН проти катувань) містить міжнародно визнані визначення катування та жорстокого поводження, окреслені рамки відповідальності держав у галузі запобігання подібним зловживанням.
Відповідно до Конвенції, катування – це будь-яка дія, якою будь-якій особі навмисно заподіюється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їхнього підбурювання, чи з їхнього відома, чи за їхньою мовчазною згодою.
Основою міжнародного гуманітарного права, яке застосовується в умовах збройного конфлікту на сьогодні є чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни, а також два Додаткові протоколи до них від 8 червня 1977 року, положеннями яких закріплено право на свободу від катувань, нелюдського та принижуючого гідність поводження в умовах збройного конфлікту:
– Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (статті 3, 12);
– Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (статті 3, 12);
– Женевська конвенція про поводження з військовополоненими (статті 3, 17, 87, 89);
– Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни (статті 3, 147);
– Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (стаття 75);
– Додатковий протокол, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (стаття 4).
Для України актуальним є питання щодо застосування у ході збройного конфлікту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Європейська Конвенція), Стаття 3 Європейської Конвенції захищає осіб від катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) наголошує на тому, що при визначенні того, чи можна кваліфікувати певну форму поганого поводження як катування, слід враховувати закріплену в статті 3 відмінність між цим поняттям та «нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням». На додаток до жорстокості поводження ознакою катування є також його мета, як це визнано у Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, стаття 1, якої визначає катування, як навмисне заподіяння сильного болю або страждання, зокрема, з метою отримання відомостей, покарання або залякування.
Стамбульський протокол, 1999 р. Посібник з питань ефективного розслідування і документування фактів катувань та іншого жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання (Стамбульський протокол). Міжнародне право вимагає від урядів документувати та розслідувати випадки катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарань. Стамбульський протокол є базовим набором міжнародних керівних принципів для документування тортур та їх наслідків. Вказаний документ окреслює міжнародні правові стандарти та встановлює конкретні вказівки щодо того, як документувати та проводити ефективні юридичні та медичні розслідування заяв про катування та жорстоке поводження.
У Стамбульському протоколі ретельно прописані етичні стандарти для фахівців, які залучені до документування, розслідування, проведення експертиз у справах постраждалих від тортур та жорстокого поводження. Протокол містить розділи для юристів та медичних працівників, зокрема, для терапевтів, фахівців ментального здоров’я, судових експертів тощо. Приділена особлива увага етичним засадам проведення клінічної експертизи з огляду на те, що ця процедура може бути болісною і ретравмуючою для постраждалої особи.
Б) Міжнародні організації та судові інституції
Комітет проти катувань ООН, є органом з десяти незалежних експертів, які спостерігають за виконанням державами-учасницями Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижують гідність видів поводження та покарання. Усі держави-учасниці зобов’язані регулярно надавати Комітету доповіді щодо вжиття відповідних заходів. Крім процедури розгляду доповідей, Конвенція заснувала три інші механізми, за допомогою яких Комітет виконує свої функції моніторингу: за певних обставин Комітет розглядає індивідуальні скарги або повідомлення індивідуальних осіб, які стверджують, що їхні права, гарантовані Конвенцією, були порушені, роблять розслідування та розглядають міждержавні скарги.
Факультативний протокол до Конвенції, який набув чинності у червні 2006 р., заснував Підкомітет із запобігання катуванням при ООН. Вказаний підкомітет має повноваження відвідувати місця позбавлення волі у державах-учасницях.
Європейський суд з прав людини. Основна частина звернень до ЄСПЛ стосується скарг на катування, жорстоке, принижуюче гідність поводження у контексті порушення прав людини з боку державних структур. Практика ЄСПЛ наголошує на тому, що при визначенні того, чи можна кваліфікувати певну форму поганого поводження як катування, слід враховувати закріплену у статті 3 відмінність між цим поняттям та “нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням”. На додаток до жорстокості поводження ознакою катування є також його мета, як це визнано у Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, стаття 1, якої визначає катування як навмисне заподіяння сильного болю або страждання, зокрема, з метою отримання відомостей, покарання або залякування.
З початку розв’язаного Російською Федерацією (далі – РФ) збройного конфлікту в Україні, який триває з 2014 року, ЄСПЛ використовується для захисту від порушень, вчинених його сторонами, зокрема, порушень державами статті 3 Європейської Конвенції. Значна частина звернень до ЄСПЛ щодо скарг на катування, жорстоке та нелюдське поводження в умовах збройного конфлікту стосуються порушень, які були вчинені щодо військовополонених та цивільних затриманих.
У справі Hassan v. the United Kingdom (№ 29750/09) ЄСПЛ сформулював позицію, відповідно до якої у ситуаціях збройного конфлікту продовжують застосовуватись положення Європейської Конвенції, однак, вони мають трактуватись у контексті положень звичаєвого та міжнародного гуманітарного права. Серед іншого, ЄСПЛ постановив, що міжнародне гуманітарне право і положення Європейської конвенції надають гарантії від свавільного затримання під час збройного конфлікту, і що підстави допустимого позбавлення волі, викладені у статті 5, повинні дотримуватися, наскільки це можливо, у межах затримання військовополонених і цивільних осіб, які становлять небезпеку, відповідно до Третьої і Четвертої Женевських конвенцій 1949р.
Водночас, після здійснення РФ 24 лютого 2022 року акту повномасштабної збройної агресії проти України (яка триває з 2014 року), Парламентська Асамблея Ради Європи (далі – ПАРЄ) 16 березня 2022 року ухвалила рішення про виключення Росії з Ради Європи. Хоча РФ заявила, що сама виходить з Ради Європи та розпочинає процес денонсації Конвенції, фактично це сталося одразу після прийняття рішення Комітетом Міністрів Ради Європи. Цього ж дня Європейський суд з прав людини призупинив розгляд всіх справ проти Росії до розгляду питання правових наслідків рішення ПАРЄ для роботи ЄСПЛ.
22 березня 2022 року ЄСПЛ ухвалив резолюцію про наслідки припинення членства Росії у Раді Європи. У цій резолюції, зокрема, ЄСПЛ ухвалив таке:
– російська федерація перестає бути Договірною Стороною Європейської Конвенції з 16 вересня 2022 року;
–ЄСПЛ може розглядати заяви проти РФ щодо подій, які сталися до 16 вересня 2022 року;
За загальним правилом строк для подання скарги становить 4 місяці щодо подій, які трапилися після 1 лютого 2022 року, та 6 місяців щодо подій, які трапилися, або рішення щодо яких було ухвалено до 1 лютого 2022 року. Таким чином, ЄСПЛ залишився інструментом правового захисту від РФ, але у обмежених рамках. Для постраждалих осіб, які у ці рамки не потрапляють, існують інші механізми.
Міжнародний Кримінальний Суд (далі – МКС) — міжнародна судова інституція, яка функціонує відповідно до власного Статуту (Римський Статут, 1998 р.) До компетенції МКС віднесено розслідування та судовий розгляд справ стосовно найтяжчих міжнародних правопорушень. Йдеться про воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид, злочин агресії. У розрізі вказаних категорій, МКС потенційно може розглядати справи, що стосуються застосування катування як воєнного злочину, злочину проти людяності або геноциду. Зокрема, йдеться про ситуації, коли тортури застосовуються свідомо у межах широкомасштабного чи систематичного насилля.
Основний принцип роботи МКС – комплементарність. Тобто доповнення національної судової системи, а не підміна її собою. Суд починає слідчі дії лише тоді, коли національна система правосуддя не в змозі або не бажає розглядати такі злочини. Так, наприклад, у Кримінальному кодексі України немає статті, яка б карала за злочини проти людяності. Тому МКС станом на сьогодні – це єдиний для України дієвий механізм, який можна застосовувати щодо злочинів проти людяності. Окрім того, МКС має повноваження притягати до відповідальності не лише високопосадовців, а й безпосередніх організаторів та виконавців злочинів. Також МКС не розглядає справи заочно. Це означає, що судових процесів не буде, допоки підозрюваних не заарештують. Водночас ані ордери, ані самі справи не мають строків давності.
Однак, варто зауважити, що ані Росія, ані Україна, не ратифікувала Римський статут. Не ратифікація Статуту МКС не дає Україні можливості повноцінної участі в системі МКС, зокрема формування бюджету; подання заяв для відкриття розслідування, участь у реформуванні Суду; участь у виборах на ключові посади суддів, прокурора МКС, та голови канцелярії; співпраця та посилення національної спроможності шляхом активної залученості до системи міжнародної кримінальної юстиції. Тому ратифікація Римського статуту залишається важливим і актуальним чинником для ефективного розслідування міжнародних злочинів і притягненні винних до відповідальності.
Застосування універсальної юрисдикції. В Угоді про асоціацію, зокрема, йдеться про ратифікацію Римського статуту МКС, передумовою для роботи якого є й втілення універсальної юрисдикції. Крім того, згідно з положеннями чотирьох Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року Україна має обов’язок переслідувати всіх воєнних злочинців без огляду на їхнє громадянство. Тобто, вказаний інструмент дає можливість у рамках національної системи правосуддя певної країни переслідувати злочини, які були вчинені не на території, а її громадяни не є ані підозрюваними, ані постраждалими. Універсальна юрисдикція дозволяє переслідувати міжнародних злочинців хоч би де вони скоїли злочин, та робить для них неможливими пошуки безпечного місця. Деякі країни вже відкрили розслідування щодо злочинів, які вчиняються в умовах російсько-української війни, за принципом універсальної юрисдикції. Водночас, у національному законодавстві України принцип універсальної юрисдикції не втілений, хоча актуальність у його застосування постала одразу після початку російської агресії 2014 року. Особливої гостроти потреба у правовому регулюванні вказаного принципу, набула у світлі нового етапу збройної агресії РФ, що розпочався 24 лютого 2022 року. Україна, імплементувавши у національне законодавство принцип універсальної юрисдикції, зможе підтвердити свою відданість міжнародному праву.
Спеціальний трибунал. Від початку повномасштабної агресії РФ тривають обговорення щодо доцільності, ролі, статусу і повноважень спеціального трибуналу або суду, а також того як вказаний механізм має бути збудований та працювати. Зокрема, йдеться про створення трибуналу в умовах договорів з країнами або Генасамблеєю ООН. Актуальність вказаного механізму пов’язана з тим, що ані Україна і Росія не ратифікували Римський статут; окрім того МКС та національна правова система України не здатні розслідувати весь масив міжнародних злочинів, які вчиняються в умовах збройного конфлікту в Україні.
ІІ Характеристика національного законодавства
Вчинення катувань під час збройного конфлікту чи під час режиму окупації щодо осіб, захищених Женевськими конвенціями, становить міжнародний злочин, який підлягає особливому правовому регулюванню. Положення Кримінального кодексу України виявились не пристосованими до нових викликів, що постали перед системою правосуддя в умовах збройного конфлікту. Категорія найтяжчих міжнародних злочинів має досить своєрідне закріплення у національному кримінальному законодавстві, оскільки їхнє положення не відповідають нормам міжнародного права, а злочини проти людяності як правова категорія взагалі відсутня серед переліку криміналізованих діянь. Кримінальний кодекс України також не містить визначення воєнних злочинів, як це пропонується у статті 8 Римського статуту МКС. Натомість єдина можливість кваліфікувати подібні діяння – стаття 438 Кримінального кодексу України, яка дуже широко криміналізує “порушення законів та звичаїв війни”.
З огляду на вказане, Україні важливо привести у відповідність національне законодавство до міжнародного кримінального права та міжнародного гуманітарного права, впровадити моделі спеціального механізму правосуддя, який зміг би дозволити Україні забезпечити належне правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини, вчинені внаслідок агресії РФ, а також постійно підвищувати рівень кваліфікації і компетентності працівників правоохоронних та судових органів.
Для України наразі постає важлива задача ретельного збору доказів міжнародних злочинів вчинених в умовах збройного конфлікту, зокрема катування цивільних затриманих та військовополонених. Це передбачає застосування загальновизнаних стандартів розслідування і документування, зокрема, Стамбульського протоколу.
Процес імплементації Стамбульського протоколу був розпочатий в Україні в 2017-му році, але не досяг мети у вигляді закріплення в законодавстві як обов’язковий з відповідними змінами в нормативній базі дотичних відомств. Тим не менш, кампанія з його просування супроводжувалася інформуванням щодо міжнародних вимог широких кіл фахівців державних і недержавних організацій, проведенням навчальних курсів для спеціалістів тощо.
III. Роль Стамбульського протоколу у документуванні та розслідуванні катувань, жорстокого та нелюдського поводження
Принципи ефективного документування та розслідування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання викладені у додатку до Стамбульського протоколу і містять:
- Цілі:
– з’ясування фактів і встановлення індивідуальної або державної відповідальності перед жертвами;
– визначення заходів заради неповторення;
– сприяння переслідуванню і покаранню винних;
– сприяння повному відшкодуванню та реабілітації для постраждалих.
- Вимоги до сторін розслідування:
– держав – забезпечення реагування на скарги і доступу до розслідування;
– осіб, що проводять розслідування – незалежність, компетентність і неупередженість;
– до методів – відповідність найвищим стандартам.
- Умови ефективного розслідування:
– Забезпеченість осіб, що проводять розслідування необхідною інформацією, засобами, повноваженнями;
– забезпеченість постраждалих та їх сімей захистом від переслідування і погроз під час розслідування та судового процесу;
- Доступ до інформації про хід розслідування для постраждалих.
- Зобов’язання держави:
– можливість апелювання до незалежних органів;
– звітність, гласність і прозорість висновків;
– інформація про вжиті заходи;
- Вимоги для медичних експертів:
– відповідність найвищим етичним нормам;
– відповідність стандартам медичної практики;
– письмовий звіт, що відповідає встановленому протоколом порядку і формі з висновками про можливий зв’язок симптомів з викладеними відомостями про тортури;
– сувора конфіденційність висновків.
У другій частині ми розповімо більше про стандарти у сфері документування психологічних доказів наслідків тортур, що закладені у Стамбульському протоколі.
Світлина: https://phonoteka.org/
За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
