Частина друга: Стандарти у сфері документування психологічних доказів наслідків тортур
Конвенція проти тортур передбачає три основних напрямів діяльності у боротьбі проти катувань: зобов’язання держав забезпечувати правосуддя, запобігати та відшкодовувати збитки у зв’язку з випадками тортур. Обов’язок проводити розслідування має центральне значення реалізації всіх трьох основних компонентів. В Конвенції зазначається, що розслідування має проводитись швидко, неупереджено та ефективно[1]. [1] Конвенція проти тортур, ст.12-13 Саме на виконання цих вимог був створений Стамбульський протокол як стандарт і інструмент.
Кампанія з імплементації Стамбульського протоколу в Україні була розпочата в 2017-му році за ініціативою провідних міжнародних та вітчизняних неурядових організацій в сфері прав людини[1]. На рівні професійних спільнот з того часу було проведено декілька навчальних та просвітницьких проектів, на рівні Держави розпочато процес його адаптації до національних практик та настанов, зокрема, деякий час працювала спеціальна робоча група при Міністерстві охорони здоров’я, але згодом він загальмувався і не призвів до суттєвих змін в нормативному полі. Поточна ситуація, пов’язана з масштабною війною, окупацією, захопленням в полон, терором цивільного населення тощо, актуалізовала питання стандартизації і ефективності розслідування випадків тортур та жорстокого поводження як доказів воєнних злочинів, злочинів проти людяності. [1] https://blog.liga.net/user/agnatenko/article/27226
Міжнародне право визнає важливу роль у розслідуваннях, крім слідчих органів кримінального правосуддя, також інших суб’єктів, включаючи недержавні організації національного або міжнародного рівня, а також правозахисників, які документують факти застосування тортур, проводять та контролюють розслідування, представляють інтереси постраждалих. При цьому вимога дотримання стандартів, викладених в Стамбульському протоколі, є універсальною для будь-якого офіційного чи неофіційного суб’єкта[1]. З точки зору міжнародної судової практики, проведення експертиз відповідно до Стамбульського протоколу не вимагає від спеціаліста атестації в якості судово-медичного експерта, навіть якщо це є нормативною практикою в національних державах[2]. «Суди не повинні ані виключати із судового процесу недержавних експертів, ані надавати більшої ваги висновкам державних експертів виключно на основі їх “офіційного” статусу”. Що стосується необхідних експертних знань, то вони повинні оцінюватися за суттю. В зв’язку з цим першочергове значення мають незалежність та об’єктивність»[3].
З огляду на те, що до фіксації і документування наслідків воєнних злочинів наразі в Україні залучені недержавні організації, незалежні фахівці, працівники медичної, соціально-психологічної галузі різного підпорядкування тощо, імплементація цих стандартів в практику та масштабування навчання набуває особливої актуальності.
IV. Специфіка клінічної експертизи в розслідуванні наслідків тортур
Кваліфікація і компетенції спеціалістів
Найбільш важливою клінічною кваліфікацією при проведенні експертизи є знання того, як застосовувати Стамбульський протокол та його принципи. Якщо фахівців медичної та/або психологічної галузі під час судових розглядів просять вказати їх професійну кваліфікацію, вони можуть вказати додаткові відомості, такі як:
– освіта та професіональна підготовка;
– досвід у галузі документування доказів тортур та/або інших форм насильства;
– проходження профільних навчальних курсів та семінарів, включаючи ті, що мають відношення до Стамбульського протоколу;
– зв’язок з тією чи іншою правозахисною організацією чи мережею або центром реабілітації осіб, що пережили тортури;
– наявність досвіду в галузях прав людини та/або судово-медичних експертиз[1]
Крім необхідного рівня професійної кваліфікації і додаткової підготовки, клінічний експерт має мати наступні компетенції:
- a) виявити і оцінити ступінь тілесних і психічних ушкоджень;
- b) відобразити у документації фізичні та психологічні докази тортур та жорстокого поводження;
- c) визначити ступінь відповідності результатів експертизи конкретним заявам потенційної жертви про жорстоке поводження і тортури;
- d) визначити ступінь відповідності конкретних результатів експертизи даним щодо способів тортур, що використовуються в даному регіоні, та їх поширених наслідків;
- e) дати клінічну інтерпретацію результатів медичних/психологічних досліджень та/або подати експертний висновок про можливість застосування тортур;
Процедура клінічного дослідження
Стамбульський протокол з високим ступенем деталізації прописує порядок проведення експертизи, включаючи підготовку, необхідні умови, перестороги, встановлення та підтримання контакту з постраждалим, можливі складнощі пригадування і викладення відомостей, засоби усунення психологічних бар’єрів, мінімізації ризику ретравматизації тощо. Також запропонована структура інтерв’ю і рекомендації стосовно різних ситуацій проведення експертизи.
Серед загальних вимог – суворе дотримання етичних норм, в першу чергу принципів конфіденційності, «незавдання шкоди» та усвідомленої згоди. Зокрема, експерти зобов’язані забезпечити, щоб усвідомлена згода ґрунтувалася на належному знанні та розумінні постраждалим можливих переваг та негативних наслідків клінічної експертизи, переконатися в тому, що опитуваний є дієздатним, і забезпечити, щоб усвідомлене згода була дана їм добровільно, без будь-якого примусу з боку інших осіб.
Постраждалий має право відмовитись від експертизи – в такому випадку лікар має зафіксувати причину відмови.
Оптимально, але не обов’язково, проведення комплексної експертизи і викладення результатів психолого-психіатричних і фізикальних досліджень від різних спеціалістів в одному висновку.
Послідовність, форма, зміст експертного висновку деталізовано прописані у відповідності до вимог міжнародного судочинства, але ці рекомендації мають більш широке прикладне значення для інших задач в якості «золотого стандарта».
Відзначається, що Стамбульські принципи застосовуються до клінічних експертиз в юридичних та неюридичних контекстах з однією відмінністю – експертизи в неюридичних контекстах не вимагають висновку щодо ступеня відповідності отриманих даних твердженням про тортури або жорстокому поводженні або висновку про ймовірність застосування тортур. Для судових справ Стамбульський протокол в новій редакції пропонує удосконалений метод встановлення рівня відповідності між клінічними даними та передбачуваним способом тортур.
Можливі психологічні реакції під час дослідження
Стамбульській протокол приділяє підвищену увагу психологічним бар’єрам постраждалих та запобіганню повторної травматизації під час опитувань та експертиз в ході розслідування. Це стосується в першу чергу жертв сексуального насилля. Фахівцям, дотичним до проведення розслідування, слід враховувати, що повторна травматизація може проявлятися як:
– занепокоєння,
– уникання обговорення конкретних інцидентів,
– односкладні, формальні відповіді,
– повторне переживання фізичних або емоційних станів, споріднених з травмівною ситуацією,
– перезбудження або безсоння,
– емоційне заціпеніння або переповненість спогадами та емоціями.
Люди, що переживають повторну травму можуть мобілізувати активні захисні механізми, які призводять до повної замкненості або, навпаки, вони можуть виявляти ворожість і гнів. Повторна травматизація може унеможливити для жертви тортур розповідь про ситуацію травми і її наслідки, незважаючи на усвідомлення кінцевої користі власних свідчень для розслідування.
Симптоми повторної травматизації можуть виявлятися гостро під час опитування або впливати на особу протягом декількох днів і навіть тижнів після опитування та обстеження. Опитування може викликати нові або загострити існуючі симптоми посттравматичного стресу, такі як тривога, занурення у спогади, емоційне заціпеніння, безсоння, страхи, а також посилити суїцидальні думки і ризик самоушкодження, що потребує окремої уваги і ретельної оцінки з боку фахівця.
З іншого боку, проведення таких досліджень може мати надмірний емоційний вплив на самих клінічних фахівців. Частина таких реакцій складні для усвідомлення і можуть проявлятися як:
– уникнення, відстороненість та захисна байдужість;
– розчарування, безпорадність;
– надмірна ідентифікація себе з особою, яка перенесла тортури;
– почуття всемогутності;
– відчуття невпевненості у своїх професійних навичках;
– почуття «провини того хто вижив»;
– відраза і гнів до жертви;
– поглинаючі гнів і лють по відношенню до катів і насильників.
Загальна рекомендація для фахівців – мати доступ до підтримки і фахової консультації з боку професійної спільноти та досвідчених колег.
V. Психологічні докази тортур та жорстокого поводження
Стамбульський протокол закладає стандарти у сфері документування психологічних наслідків катування, проведення досліджень і інтерпретації результатів в якості доказів. Часто психологічні наслідки стають єдиним підтвердженням тортур, наприклад, якщо постраждала особа звернулася через довгий час після події.
Загальні характеристики катувань та жорстокого поводження
Особи, які застосовують катування, часто намагаються виправдати свої дії необхідністю отримання інформації. Така концептуалізація заважає зрозуміти мету катувань та її передбачувані наслідки. Одна з головних цілей застосування тортур полягає у зведенні людини до стану крайньої безпорадності та душевного страждання, які можуть призвести до порушення когнітивних, емоційних та поведінкових функцій. Таким чином, тортури є одним із способів зазіхання на основні види психологічних та соціальних потреб людини. За таких обставин особи, які застосовують катування, прагнуть не тільки виведення людини з ладу фізично, але й руйнування її особистості. Вони намагаються знищити у жертві здатність усвідомлювати себе частиною сім’ї та суспільства, людиною, у якої є мрії, надії та плани на майбутнє.
Стамбульський протокол приводить перелік і класифікацію відомих видів катувань, але при цьому підкреслюється штучний характер розмежування фізичних і психологічних методів.
Те, що прийнято називати «фізичною тортурою», має психологічні компоненти, а те, що називають «психологічною тортурою», має компоненти фізичні. Крім того, жертви часто піддаються кільком формам насильства одночасно, наприклад, коли залякування, погрози супроводжуються побиттям чи іммобілізацією.
Шляхом грубого придушення та ослаблення волі своїх жертв, особи, які застосовують катування, лякають тих, хто пізніше спілкується з жертвою. Таким чином, за допомогою тортур можна послабити або придушити волю та єдність цілих спільнот. Крім того, тортури можуть глибоко торкнутися особистих стосунків між подружжям, батьками, дітьми, іншими членами сім’ї та відносини між жертвами та їх громадами.
Психологічні наслідки катування для окремих осіб і спільнот та висновки для соціально-психологічного супроводу
Катування є екстремальною подією в житті, при цьому надзвичайний характер факту тортур сам по собі настільки сильний, що має психічні та емоційні наслідки незалежно від попереднього психологічного стану і характеристик особи. Проте, психологічні наслідки катувань виникають у контексті особистого сприйняття того, що сталося, рівня розвитку особистості, а також соціальних, політичних та культурних чинників. З огляду на це, не можна вважати, що всі форми тортур мають одні й самі наслідки. Наприклад, психологічні наслідки імітації страти відрізняються від наслідків сексуального насильства. Аналогічним чином, не можна стверджувати, що наслідки утримання під вартою та тортур для дорослого будуть такими ж, як і для дитини. Втім, є групи симптомів та проявів психологічної реакції, які з певною регулярністю відзначаються та документуються стосовно осіб, які стали жертвами тортур.
Для людей, які пережили тортури, характерні страх і недовіра перед людьми, наділеними владою, зокрема, перед лікарями та психологами, що необхідно враховувати тим, хто бере участь у допомозі та реабілітації.
Стамбульський протокол наводить перелік найбільш поширених психічних симптомів та груп симптомів.
Повторне переживання травми: жертва може подумки повертатися до минулих подій або страждати від нав’язливих спогадів, у яких вона знову переживає подію, що травмує, навіть якщо ця особа не спить і перебуває у свідомості, або відчувати повторювані нічні кошмари, що включають елементи цієї події у їхній справжній або символічній формі.
Уникнення та емоційна загальмованість:
- Прагнення уникнути будь-якої думки, розмови, діяльності, місця або людини, які пробуджують спогади про перенесену травму;
- Глибока емоційна скутість;
- Глибока особиста відчуженість та соціальна відстороненість;
- Нездатність згадати той чи інший важливий аспект травми.
Перезбудження:
- Проблеми із засинанням або сном;
- Подразливість або спалахи гніву;
- Проблеми з концентруванням уваги;
- Надмірна підозрілість, посилення реакції здригання;
- Загальне занепокоєння;
- Прискорене дихання, пітливість, сухість у роті або запаморочення та шлунково-кишкові розлади.
Симптоми депресії:
Можуть відзначатися такі симптоми депресії: пригнічений настрій, емоційна анестезія (помітне зниження інтересу до активної діяльності або задоволення від неї), розлад апетиту або втрата ваги, безсоння або підвищена сонливість, психомоторне збудження або загальмованість, втома і занепад вини, труднощі у зосередженні уваги, концентрації чи відтворенні з пам’яті, думки про смерть, виникнення ідеї самогубства чи спроба самогубства.
Порушена самооцінка та обмежена перспектива майбутнього:
Жертва суб’єктивно вважає, що їй завдано непоправної шкоди і що її особистість зазнала незворотних змін. Він чи вона сприймають майбутнє в обмеженій перспективі – без надії на кар’єру, шлюб, дітей чи нормальну тривалість життя.
Дисоціація, деперсоналізація та нетипова поведінка:
- Руйнація цілісності свідомості, самосприйняття, пам’яті та вчинків. Людина може пам’ятати про певні вчинки, усвідомлювати їх чи відчувати «роздвоєння особистості», ніби спостерігаючи за собою ззовні.
- Відчуття відчуженості від себе чи власного тіла.
- Проблеми, що виникають у сфері контролювання імпульсів поведінки, призводять до вчинків, які людина, яка перенесла тортури, вважала б дуже нетиповою для своєї особистості до травми. Особа, яка раніше виявляла обережність, може своєю поведінкою наражати себе на ризик.
Соматичні симптоми:
Соматичні симптоми можуть бути викликані безпосередньо фізичними наслідками тортур або мати психогенну природу. До типових соматичних симптомів належать: біль у спині, кістково-м’язовий біль і головний біль, часто від травм голови. Головні болі дуже характерні для осіб, які пережили тортури, і часто призводять до хронічних посттравматичних головних болів. Вони також можуть бути викликані або посилені напругою чи стресом.
Сексуальні розлади:
Сексуальні розлади характерні для осіб, які пережили тортури, зокрема для тих, хто зазнав сексуальних тортур або зґвалтування. Характерні огида, страх, нездатність довіряти сексуальному партнеру, порушення лібідо.
Психоз:
Психотична реакція може бути короткою або тривалою, і відповідні симптоми можуть виникнути саме тоді, коли дана особа перебуває в ув’язненні та піддається тортурам або у наступний період. Особи, які в минулому страждали на афективні порушення, шизофренію або шизоафективний синдром, можуть пережити напад цього розладу.
Зловживання алкоголем, наркотиками та іншими психоактивними речовинами.
У тих, хто пережив тортури, часто спостерігається вторинне зловживання алкоголем, наркотиками та іншими психоактивними речовинами. Зловживання є деструктивним способом зниження хворобливості переживань і спогадів, а також методом подолання емоційних реакцій і тривоги.
Дослідження виявляють посттравматичний стрес, тривожні та депресивні розлади як найбільш поширені психічні порушення внаслідок катувань та жорстокого поводження. З часом може формуватися хронічна зміна особистості після пережитої катастрофи.
Психологічні наслідки тортур можуть викликати втрату здатності діяти, піклуватися про себе, заробляти гроші на життя, утримувати сім’ю, здобувати освіту та призвести до стійкої непрацездатності.
При цьому важливо відзначити, що не у кожного, хто став жертвою тортур, розвиваються психічні розлади, що піддаються діагностиці.
З метою збору доказів та планування реабілітації можна застосовувати стандартизовані діагностичні методики. Важливо вказати, що не існує “унікальних” симптомів наслідків тортур, які не виявлялися б у реакції людини на інші екстремальні травми, тому не існує і “спеціалізованих” діагностичних інструментів. Зазвичай до рекомендованих методик входять опитувальники та/або шкали для виявлення симптомів ПТСР, депресії та тривоги. При використанні опитувальників важливо дотримуватися принципу мінімальної достатності, оскільки діагностична процедура може мати тригерний ефект і посилювати стрес і опір.
Фахівець, який проводить діагностику, повинен брати до уваги актуальний стан клієнта та володіти методами кризового втручання. Якщо немає об’єктивної необхідності проведення тестування, може бути достатньо проведення діагностичного інтерв’ю або скринінгу. У деяких випадках доцільним є використання контрольних переліків симптомів травми. З іншого боку, за вмілого використання, клініко-діагностичний метод може стати частиною терапевтичного процесу, сприяючи відновленню когнітивного контролю клієнта над симптомами.
Висновки для соціально-психологічної реабілітації
Для фахівців та інших осіб, залучених до допомоги жертві тортур може виявитися важким зрозуміти всю глибину недовіри людини. Може знадобитися деякий час для встановлення контакту та появи можливості говорити про глибші потреби, крім основних потреб виживання. Навіть у безпечному середовищі, такому як реабілітаційний центр, процес побудови відносин потребує часу. Вивчена безпорадність, характерна для багатьох постраждалих, негативно впливає на здатність до самоусвідомлення, самовираження, пошуку задоволення своїх потреб, бажань та надій, прийняття рішень. Сором та вина може ускладнювати визнання об’єктивної життєвої ситуації та елементарних потреб виживання, таких як їжа, житло, транспорт, одяг. З цієї ж причини вони часто не можуть просити та приймати допомогу від інших людей та поглиблюють свої проблеми. Депресивний стан заважає ясно мислити та утримувати увагу, знижує мотивацію до вирішення проблем та участі у реабілітаційному процесі. Протилежний стан ажитації, іноді ейфорії не дозволяє дотримуватися реалістичних цілей та плану. Таким чином, ефективність соціально-психологічної реабілітації пов’язана з гарною координацією фахівців усередині команд, можливістю підключення зовнішніх ресурсів (таких як інформація, медична допомога, працевлаштування тощо) з урахуванням всього спектра потреб клієнта, його супроводом у життєвому середовищі, роботою із соціальним оточенням, і навіть урахуванням правових аспектів його відновлення.
Незважаючи на всі запобіжні заходи, медичні обстеження та опитування через свій характер можуть повторно травмувати клієнта, спровокувавши або погіршивши симптоми посттравматичного стресу. Отже, у разі необхідності, бажано забезпечити можливість надання психологічної підтримки клієнту в процесі проходження медичного обстеження. Так само психологічний супровід може знадобитися під час слідчих дій та судового процесу.
Висновки та рекомендації
З огляду на вищевикладене, можна резюмувти наступне:
- Катування є однією із найбільш серйозних форм нападу на психологічну та фізичну цілісність людини.
- Систематичність, поширеність, цілеспрямованість катувань переводять їх в категорію злочинів проти людяності. Застосування тортур (катування) підлягає універсальній забороні за міжнародним правом.
- У ситуаціях, коли такі дії вчинені та повʼязані зі збройним конфліктом, основним інструментом, який забезпечує ефективність розслідування, може бути Стамбульський протокол.
Важливий аспект у розслідуванні випадків катувань, жорстокого та нелюдського поводження в умовах збройного конфлікту складають питання, які стосуються безпосередньої фіксації пережитих особою тортур: документування порушень, які були вчинені проти неї та ідентифікація осіб, відповідальних за затримання особи й умови її утримання. До того ж завдана людині психологічна шкода часто залишається неоціненою, тому що фахівці не володіють методикою її документування за стандартами Стамбульського протоколу; а ті поодинокі українські фахівці, які використовують вказану методику стикаються з відсутністю процедури, за якою складається звіт.
Таким чином, державою Україна має бути:
- Імплементовано положення Стамбульського протоколу до національного законодавства та вжито всіх необхідних заходів для того, щоб він дієво використовувався правоохоронними і судовими органів у розслідувані випадків катувань, жорстокого та нелюдського поводження. Оскільки містить методику роботи слідчих, документаторів, медиків, психологів з жертвами катування.[1] За допомогою Стамбульського протоколу правоохоронні органи змогли б наблизитися до світових стандартів розслідування випадків катувань.
- Приведено положення Кримінального кодексу України у відповідність нормам міжнародного права. Важливим у цьому аспекті є сприйняття положень статті 438 КК України (відповідальність за порушення законів та звичаїв ведення війни) не як норми з невизначеним складом злочину, а як положення, яке надає можливість прямого застосування конвенційних положень міжнародного права.[2]
- Ратифіковано Римський статут МКС – це дозволить гармонізувати норми міжнародного кримінального права з національним законодавством, зокрема, щодо відповідальності за випадки катування, жорстокого та нелюдського поводження. Співпраця з МКС є суттєвим поштовхом для того, щоб переглянути і оцінити спроможність національної системи правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів. Водночас МКС не є універсальним вирішенням проблеми правосуддя для України. Тому важливим для України є можливість створення спеціального механізму правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів.
- Розгорнуто програми навчання і підготовки фахівців з використання Стамбульського протоколу, відповідна сертифікація спеціалістів, створення профільної спільноти, включаючи державних і незалежних експертів.
Світлина: https://phonoteka.org/
За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
