Війна в Україні триває уже більше 12 років, за цей період значна частина наших громадян пережили події сильного стресу та зазнали психологічних травм.
Ретравматизація — це повторне переживання психологічної травми, коли людина знову відчуває страх, безпорадність та біль, аналогічні тим, що виникли під час первинної травматичної події. Це відбувається через тригери (питання, звуки, запахи, новини, спогади), що нагадують про минуле, змушуючи психіку реагувати так, ніби травма відбувається «тут і зараз».
Люди, задля допомоги яким працює Блакитний птах ( що пережили досвід полону чи свавільного затримання та катувань, їх родини та члени сімей зниклих безвісти осіб) нерідко заявляють, що зазнають повторної травматизації (ретравматизації). Особливо часто це відбувається під час комунікації з правоохоронними органами, під час спілкування з журналістами, лікарями та медичним персоналом, державними службовцями різних установ, представниками громадських організацій, які документують воєнні злочини.
Інтерв’ювання (опитування, документування тощо) людей, які постраждалих унаслідок війни, може спричинити у них повторне проживання подій та травми. Травматичні та емоційні важкі спогади можуть викликати тривале погіршення психоемоційного стану. Щоб мінімізувати ризик повторної психологічної травматизації, доцільно використовувати деякі правила та стратегії поведінки.
На етапі підготовки та планування інтерв’ю (опитування):
- ознайомтеся з попередньою інформацією про постраждалу людину, зокрема про її особисту та сімейну ситуацію, досвід, особливості травматичної події, особисті обставини, які можуть перешкодити особі висловитися та надати детальні пояснення тощо;
- сформулюйте мету інтерв’ю, визначивши інформацію, яку необхідно отримати; підготуйте питання та коректно сформулюйте їх в доступній формі, щоб опитуваний був в змозі чітко зрозуміти все, про що йдеться, та надати вичерпну відповідь;
- під час першої зустрічі познайомтеся, налагодьте контакт, розкажіть спочатку про себе, про вашу роботу, її завдання та формат, як буде використана отримана під час інтерв’ю інформація. Візьміть згоду на інтерв’ю, на його запис, фотографування чи відеозйомку;
- надайте постраждалій людині право вибрати між чоловіком та жінкою-інтерв’юером;
- забезпечте комфортне, безпечне та нейтральне місце проведення інтерв’ю, яке не має асоціюватися з місцем та обставинами травматичного досвіду, а також лікарнею, де людина відновлювалася і лікувалася. Надайте можливість людині запропонувати зручне для неї місце. Передбачте можливість скористатись туалетом, наявність питної води, у разі потреби можливі заходи догляду за дітьми, піклування про людей похилого віку чи хворих, аби допомогти потерпілій особі розслабитись та більше сконцентруватись на інтерв’ю;
- обговоріть скільки часу виділяється на інтерв’ю, чи потрібно буде зустрічатися ще раз;
- не змінюйте плани та домовленості без попередження та погодження. Це може викликати страх та недовіру;
- забезпечте наявність паперу для постраждалих, на якому вони можуть писати / малювати (наприклад, карти, обстановку в приміщенні), щоб можна було легше зрозуміти їх бачення;
- з метою запобігання виникнення у людини відчуття тиску, поясніть, що в будь-який момент людина має право відмовитися відповідати на питання, право в будь-який момент призупинити або припинити розповідь, взяти час не переосмислення, перерву і відпочинок, уточнювати ваші питання і свої відповіді.
На етапі безпосереднього інтерв’ювання:
- сядьте на рівні очей або трохи нижче від постраждалої особи;
- відрекомендуйте кожного присутнього в кімнаті та поясніть їх ролі;
- з’ясуйте, чи комфортно людині у приміщенні: світло, звуки, запахи, розташування тощо;
- періодично звертайте увагу на деталі, реакції в поведінці та прояснюйте, що могло би зробити простір більш комфортним;
- подякуйте заздалегідь за приділений час;
- будьте доброзичливим, емпатійним і ввічливим, проявляйте повагу, співчуття та підтримку, але не жалість. Зберігайте емоційну дистанцію. Слідкуйте за мовою тіла, щоб не проявити недовіру, сумнів чи осуд. Уникайте оцінних суджень, власних інтерпретацій почутого та не піддавайте сумніву слова постраждалої людини;
- розпочніть інтерв’ю з загальних тем, щоб постраждала людина могла розслабитися. Якщо людина не розуміє питання, переформулюйте їх простіше або надайте додаткові пояснення;
- надайте достатньо часу для висловлювань, не перебивайте, не завершуйте за нею речення, не квапте людину, дайте можливість відповідати у власному темпі;
- використовуйте фактичний підхід для зменшення ризику повторного травмування: зосередьтеся на тому, що сталося (події, факти), а не на тому, як людина почувалася в ті моменти;
- не кажіть, що розумієте травмовану людину, якщо ви не пережили такий самий досвід;
- уважно спостерігайте за фізичним та психологічним станом людини. Якщо людина виявляє страждання, починає нервувати, тремтіти чи плакати, намагайтеся реагувати спокійно, запропонуйте воду та паперові хустинки, терпляче почекайте, доки людина заспокоїться. У разі виникнення сильних емоцій, надмірної тривоги, занепокоєння, втоми тощо, варто призупинити або припинити інтерв’ю. Якщо інтерв’ю відбувається у присутності довіреної людини чи психолога, ви можете попередньо домовитися з нею про взаємодію. Наприклад, така людина може подати умовний знак про недоцільність продовження і потребу в перерві. Перед продовженням інтерв’ю запитайте, чи готова людина говорити далі, чи краще завершити процес інтерв’ювання.
На етапі завершення інтерв’ю:
- подякуйте людині за співпрацю та за довіру, що поділилася своїм досвідом;
- уточніть, чи є ще щось, що людина хотіла б розповісти чи додати до сказаного;
- переконайтеся, що людина перебуває в стабільному емоційному стані і, що їй є кому зателефонувати чи до кого піти після опитування у разі потреби;
- майте при собі та за потреби надайте інформацію, яка може бути корисною постраждалій людині. Це можуть бути контакти центрів безоплатної правової допомоги, центрів медичної та соціально-психологічної допомоги, громадських чи благодійних організацій, які надають допомогу тощо.
Також варто пам’ятати, що робота з психологічно важкими темами є виснажливою і може призводити до виникнення вторинної травми у фахівців, які працюють з постраждалими, тому у власних інтересах та задля не заподіяння шкоди наступним беніфіціарам важливо дбати про відновлення власного психологічного ресурсу. Більше про вторинну травму у людей, що працюють з постраждалими під час війни можна почитати тут
The “Civil Society Promoting Resilience in Ukraine” project is implemented in partnership with Digniti and supported by the Ministry of Foreign Affairs of Denmark
