Проміжна аналітика наслідків застосування тортур представниками РФ та незаконних озброєних формувань

0

      Висновки про поширеність, масштаб та профіль наслідків можна буде робити після завершення війни, оскільки психотравмуючі чинники продовжують діяти в мінливій ситуації кризи. Багато жертв продовжують перебувати на окупованих територіях України, до них немає повноцінного доступу у міжнародних та національних організацій/інституцій, частина жертв виїхала за межі території України. Також, не всі жертви тортур зараз звертаються за допомогою, це переважно стосується жертв «нетривалих незаконних затримань», коли людей затримували на період від кількох годин до кількох днів, потім відпускали. Ці люди помилково вважають, що їм «пощастило» і допомога їм не така важлива, як тим, хто постраждав більше.

      Але деякі висновки, виходячи з наданої нам інформації жертвами тортур, чи їх рідними можна зробити вже зараз. З початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року до ГО «Блакитний птах» звернулися за різною допомогою (інформаційною, психологічною, юридичною, соціальною, допомогою в лікуванні або реабілітації, гуманітарною допомогою), більше 700 осіб з числа людей, які перебували в полоні (військові та цивільні) та членів сімей людей, які зараз перебувають у полоні або заручниках (цивільні особи). Загалом з початку збройного конфлікту в Україні у 2014 році до нас звернулося за допомогою понад 6000 осіб.

  1. Особливості тортур, які застосовуються до військовополонених та затриманих цивільних осіб військовослужбовцями Збройних Сил РФ та представниками незаконних збройних формувань Донецької та Луганської областей:
  • масовий характер застосування катувань до затриманих під час збройного конфлікту осіб;
  • катування, як “рутинна процедура” – у всіх окупованих містах та селищах відразу влаштовуються катівні, через які “пропускають” затриманих, також тортури рутинно і немотивовано застосовуються окупантами при допитах, фільтраційних заходах тощо. До таких технологій в першу чергу відноситься застосування електричного струму. Тобто, має місце “нормалізація” тортур.
  • викрадення, тортури використовуються як каральні методи і спосіб залякування та примушення місцевих громад на підконтрольних територіях до покори та лояльності. Створення атмосфери суцільного насилля та безпорадності, підрив базових для спільноти принципів довіри один до одного, надії, гідності руйнує суспільні правила та зв’язки. Таким чином, впроваджуються системні дії задля впровадження колоніальної політики на окупованих територіях;
  • домінування психологічних методів та психологічних аспектів фізичних методів насильства. Зокрема, застосування насильства на очах у рідних, в тому числі батьків на очах у дітей; дітей – на очах у батьків; приниження, залякування, використання дітей для шантажу, тощо. Також свідоме використання умов утримання, базових потреб в якості інструментів катування, зокрема, утримання в переповнених камерах, критичне обмеження часу на туалет, прийом їжі, що має провокувати “тваринні” форми поведінки, конфлікти і руйнацію довіри і самоповаги серед полонених;
  • мета, як в отриманні інформації, так і в демонстрації сили, влади, бажанні домінувати, покарати, придушенні спротиву, впливі на спільноту, тощо;
  • застосування тортур по відношенню до дітей і підлітків;
  • масове застосування сексуального насилля на територіях, що вони контролюють;
  • використання електричного струму, як з метою цілеспрямованого впливу для отримання інформації або примушування до певних дій, так і під час рутинних заходів, пов’язаних з конвоюванням, обшуком камер, особистим оглядом.
  • застосування примусової праці в неволі в окремих випадках (приготування їжі, пошиття/ремонт одягу, прибирання та ремонт приміщення і території закладу утримання, розвантаження/завантаження автомобілів, пакування тіл загиблих у мішки).
  1. Особливості поводження з військовополоненими у порівнянні з цивільними

   Згідно зі статтею 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими під поняттям «військовополонений» розуміються особи, які потрапили у полон до супротивника. Відповідно до статті 41 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій (1949), що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1) особа, яка перебуває під владою супротивної сторони або яка ясно виражає намір здатися в полон вважається такою, що вибула зі строю (hors de combat). Визначення полону як категорії в межах збройного конфлікту напряму пов’язується з правом на життя людини. Зафіксовані норми стали збіркою сталої звичаєвої практики, що стосується ставлення до жертв війни. Вони насамперед гарантують повагу до фізичної та психологічної недоторканості особи.

     Представники ЗС РФ та незаконних збройних формувань Донецької та Луганської областей вилучають у військовополонених особисті речі, ідентифікаційні документи, зброю, а також одяг та спорядження. Захопленим у полон на полі бою військовим не надається медична допомога. Протягом перших годин після затримання полонених допитують. Супротивника цікавить інформація військового характеру: плани бойових операцій, розташування військ, озброєння, та ін. Відмова надавати інформацію, яка не обумовлена нормами Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р., зумовлює застосування до полонених катування, жорстокого та нелюдського поводження. З метою отримання інформації військового характеру, помсти, приниження, представники ЗС РФ та незаконних збройних формувань Донецької та Луганської областей  вдаються до методів від звичайного побиття полонених підручними засобами (арматура, дерев’яні і гумові палиці та кийки, приклади зі зброї) до імітації розстрілів, шмагання батогами, утоплення у воді, підвішування за ґрати, використання електроструму, холодної зброї, набиття принизливих татуювань на тілі тощо.

       Цивільні особи не беруть безпосередньої участі в бойових діях, не володіють зброєю та не виступають на боці жодної із сторін конфлікту. Тому вони не можуть бути взяті в полон супротивником в розумінні міжнародного гуманітарного права. Натомість, влада, яка контролює територію в умовах збройного конфлікту має забезпечувати безпеку і порядок на займаній території, тому може затримувати цивільних осіб, які вдаються до порушення такого порядку.

      Водночас, реалії збройного конфлікту в Україні вказують, що причини затримання цивільних жителів на підконтрольних РФ та незаконним збройним формуванням Донецької та Луганської областей територіях можуть бути різними. Часто вони полягають саме у особистій позиції цивільних громадян та їхній підтримці однієї із протиборчих сторін, роботі або службі в українських органах влади або правоохоронних чи силових структурах України. Часто затримані особи взагалі не мають артикульованої суспільно-політичної позиції або явного зв’язку зі стороною конфлікту. Така категорія справ стала, по суті, однією із характерних ознак поточного збройного конфлікту.

     Дії представників РФ та  незаконних збройних формувань Донецької та Луганської обалстей спрямовані на заподіяння цивільній особі максимальної фізичної та психологічної шкоди. Вони не дотримуються основоположних принципів щодо поваги до життя, здоров’я, честі, гідності особи.

  1. Маніпулювання процесом звільнення/обмінів для впливу на родичів і політичного тиску:

  – випадки вивезення українських полонених начебто на обміни, але потім повернення назад до місць утримання, пояснюючи це тим, що нібито українська сторона відмовилася забирати своїх громадян

  – дзвінки чи листи родичам полонених, в яких повідомляють, що саме українська сторона не включає їх рідних до списків на обмін і вони мають робити рішучі дії для повернення своїх близьких: організовувати акції протесту чи записувати відеозвернення;

  – запрошення сімей полонених приїжджати до Росії або на окуповані території, де їм обіцяють “віддати” їх рідних так би мовити “на руки”;

        Всі ці дії винятково маніпулятивного характеру і спрямовані на створення додаткового психологічного тиску як на рідних полонених, так і на полонених. А також для створення атмосфери недовіри до держави та створення протестних настроїв у суспільстві.

  1. Період після звільнення   Період після звільнення характеризується тим, що особа не потрапляє в безпечний простір, часто не може дозволити собі піклування про власне відновлення, змушена вирішувати гострі сімейні та побутові проблеми, повернутися на службу, відірвана від близьких, лишається без житла, документів тощо. Якщо особа потрапляє в безпечний простір (має можливість виїхати за кордон) то, досить часто, ця особа звертається за допомогою в досить важкому стані, коли медикаментозне лікування виходить на перший план і психотерапевтичної допомоги недостатньо, а доступу до лікарів немає або є мовний бар’єр і немає фахівців з даного питання, тому дуже важко забезпечити ефективну допомогу клієнту.
  1. Характеристика поточних ресурсів відновлення, реабілітації, психологічної, соціальної підтримки:
  • недостатня кількість фахівців, що мають досвід роботи з людьми, що пережили тортури
  • переважно дістанційний характер психологічної допомоги
  • обмежена спроможність фахівців з огляду на їх власну ситуацію кризи і впливу екстремальних чинників ( фахівці, що працюють в Україні також перебувають у небезпеці і потерпають від обстрілів, частих повітряних тривог, відсутністю електроенергії/інтернету, тощо)
  • недостатність грошової (гуманітарної) допомоги постраждалим одразу після звільнення для вирішення початкових побутових проблем (оренда житла, оплата лікування, купівля необхідних побутових речей, одягу тощо)

 Також однією з характерних ознак цього періоду російсько-української війни – є неможливість постраждалими чи їх рідними вчасно отримати допомогу, повідомити про злочин тощо. Така ситуація склалася через застосування РФ навмисних масованих обстрілів об’єктів критичної інфраструктури України. Як наслідок по усій території України довготривалі проблеми з електропостачанням, інтернетом, телефонним зв’язком тощо.

Share.

About Author

Comments are closed.