Втрата у дітей (частина 1). Як діти переживають втрату під час війни
Підтримка і психологічний супровід дітей, які втратили близьких людей під час війни – це важливий аспект роботи психологів, зокрема у ГО “Блакитний птах’. В цьому матеріалі описано емоційні, поведінкові та інші прояви переживання втрати у дітей.
Як повідомити дитині про втрату, як правильно вчинити, щоб вберегти її психіку, що варто говорити і чого уникати, що не так з дитиною і чому стосунки погіршилися? – це часті питання у батьків, які звертаються за психологічною порадою.
Однозначно треба говорити з дитиною, повідомляти новину про смерть рідного, бо навіть якщо відкладати, дитина може почути новину від інших людей. І це один із найгірших варіантів, який призводить до переживань жаху, шоку і безпорадності, але поряд може не буде близької людини, щоб підтримати дитину.
Також потрібно шукати спільний знаменник як пройти шлях горювання. В сім’ях, де присутні стосунки директивного характеру, може бути заборона на горювання, на прощання чи прояв почуттів, або примус до ритуалів, родинних традицій та присутності. Навіть, якщо дитина не розуміє сенсу у цьому і відмовляється брати в них участь. Важливо поважати вибір дитини на пам’ять про померлого. Це, насамперед, про спосіб горювання, прощання та спосіб «пам’ятування».
Діти, які втратили когось із близьких та рідних людей під час війни можуть переживати широкий спектр емоцій та почуттів, мати фізичні реакції, та трансформації із цінностями, яких ніколи раніше не мали. При цьому вони по-різному сприймають зміни і можуть розповідати про них як:
- життя змінюється і є відчуття, що світ «розламується навпіл», до і після травматичної події;
- кожен день без рідної людини, як нагадування про інші переживання: втрату безпеки, втрату мрій, втрату радощів, сміху тощо;
- відчуття, що немає майбутнього і нічого не хочеться робити.
Що ж може відбуватися з дитиною, яка переживає втрату?
- Емоційний стан позначається переживанням туги (суму) за померлим (-ю) рідною особою.
- Когнітивне перенасичення – голова «повна» думок і спогадів про цю людину або про обставини її смерті.
- Порушення самоідентичності. Відчуття, нібичастина себе втрачається.
- Не прийняття реальності.Важко повірити, що людина померла. Складний шлях прийняття.
- Уникання. Дитина тримаєтьсяподалі від усього, що нагадує їй про цю людину. Наприклад: місць, речей, розмов або думок.
- Почуття гніву через те, що ця людина померла. При чому може бути злість на загиблого, бо, до прикладу, він обіцяв повернутися. Суміжно переживається безпорадність, розпач.
- Проблеми з продовженням звичайної повсякденної діяльності. Наприклад: втрата інтересу до спілкування з друзями або до інших улюблених занять, дитина стала гірше справлятися з навчанням тощо.
- Емоційнавідстороненість. Проблеми з тим, щоб відчувати будь-що, печаль, гнів або радість.
- Втратасенсу. Відчуття, що життя безглузде без цієї людини.
- Відчуттясамотності через смерть близької людини.
- Відчуттяпровини. Діти можуть переживати почуття провини через смерть рідної людини або ж звинувачувати інших людей у тому, що ця людина померла.
Реакції на втрату у дитини, що можуть проявлятися:
- ситуації, коли рівень збудження та регуляторні системи організму змінюються (фізичний стан різко змінюється через рівень активації – або надмірне збудження, або завмирання);
- помітні порушення сну, апетиту;
- відчуття болю в ділянці грудей чи серця.
Дитяча психіка є гнучкою і здатна витримувати випробування та негативний вплив, але тільки тоді, коли поруч є безпечний дорослий (той дорослий, який транслює підтримку і опору). У ролі такого дорослого може бути родина, або психологічна сім’я (психолог в індивідуальній або груповій терапії, учасники групової терапії). В наступному матеріалі ми розповімо про переваги індивідуальної і групової терапії.
The “Civil Society Promoting Resilience in Ukraine” project is implemented in partnership with Digniti and supported by the Ministry of Foreign Affairs of Denmark
