В умовах війни потрапляння військового в полон чи зникнення безвісти є одним з професійних ризиків. Проте, до цього неможливо бути готовим. Наш ворог не дотримується норм Міжнародного гуманітарного права, і переховує інформацію про військовополонених, таким чином, унеможливлюючи чітко розмежувати статуси «зниклий безвісти» і «військовополонений».
Подача всіх заяв для пошуку і звільнення зниклого безвісти чи військовополоненого родича лягає на плечі родини. Тому на ряду з першим шоковим станом від отримання повідомлення про зниклого безвісти чи військовополоненого рідного, близькі вимушені починати розбиратися в усіх процесуальних діях.
Але найважчий період для родини настає тоді, коли вони усвідомлюють, що всі звернення в необхідні інстанції вже зроблені, і на їх питання про їх подальші кроки вони звідусіль чують жахливе і страшне слово «ЧЕКАЙТЕ, все що необхідно, ви вже зробили».
В цей час рідні зниклих безвісти і військовополонених продовжують жити в постійному стані боротьби, тому порада просто «ЧЕКАТИ» боляче ранить, так як ніби натякає на те, що вони мають вийти з активної стадії пошуку в пасивну стадію очікування. Сама думка про зупинку і пасивне очікування може сприйматися рідними, як зрада тієї людини, за пошуки і звільнення якої вони борються.
Психічний стан родини зниклих безвісти і військовополонених можна охарактеризувати, як стан болісної невизначеності. Стан, в якому немає місця для зупинки і відпочинку.
Цьому стану притаманні:
Активний пошук, який може приводити до фізичного і психічного виснаження.
І в цьому процесі будь-яка дія, яка не пов’язана з пошуком і боротьбою, може суб’єктивно сприйматися родиною, як зрада їх зниклого чи військовополоненого родича.
Відмова від сприйняття порад про турботу про себе.
Відмова від сприйняття будь-якої інформації, яка може похитнути віру в успішні пошуки. Відмова від спілкування з оточуючим середовищем, яке не живе в стані активного пошуку своїх близьких.
Тривожне очікування, яке проявляється постійними думками про близьку людину.
Думки ніби ходять по колу і часто можуть заважати зосередитися на чомусь чи заснути. В деяких випадках думки можуть приводити до стану хронічного безсоння.
Коливання між надією та відчаєм.
Між вірою в те, що скоро їх боротьба дасть результат, і страхом, що результату може не бути.
Також рідні зниклих безвісти і полонених можуть відчувати емоційну відчуженість і втрату інтересу до інших сфер життя.
Невизначеність впливає абсолютно на всі сторони життя: вона позбавляє родичів енергії й не дозволяє їм зосередити емоційні та інтелектуальні зусилля на чомусь іншому. А участь у будь-якій іншій діяльності, що приносить задоволення, або знайомства та відносини з новими людьми можуть відчуватися, як зрада зниклого безвісти родича.
Важливо для родин пам’ятати, що фаза пошуку і боротьби — це довгий шлях, тому на цьому шляху, як би це не було важко, але турбота про себе — це не зрада близької людини, це збереження сили і ресурсів на довгу боротьбу для пошуку і звільнення.
Якщо їх близька людина в полоні, то після звільнення з полону, підтримка родини буде дуже важлива для відновлення її фізичного і психічного стану.
Тому для родин зниклих безвісти і військовополонених варто звертати увагу на наступні аспекти свого життя:
1. Кожен день прийняття достатньої кількості їжі.
Обов’язково з включенням до раціону теплої їжі, а не лише перекусів.
2. Приймати достатню кількість рідини.
Дуже важливо, навіть якщо рідні звикли до кави зранку, обов’язково додавати перед кавою пів склянка теплої води.
3. Турбота про своє здоров’я.
Планові огляди у лікаря – це турбота не тільки про себе, це розуміння, що ваш шлях пошуку може займати певний час, і для проходження цього шляху потрібні ресурси.
4. Спілкування з іншими членами родини.
Зникнення безвісти близької людини часто може призводити до того, що найближчі члени родини перестають спілкуватися один з одним. Важливо пам’ятати, що кожен член родини потребує підтримки і турботи, спробувати її надавати один одному.
5. Якщо в родині є діти, то важливо не забувати приділяти їм увагу, говорити з ними про почуття і те, що робиться для пошуку та звільнення.
Діти часто бувають виключені із цього процесу, але їх біль і турбота не менша ніж в дорослих членів родини.
6. Соціальне спілкування з іншими людьми.
Важливо, щоб рідні полонених і зниклих безвісти, не залишалися наодинці зі своїм болем.
7. Звернення за допомогою до фахівців з психічного здоров’я.
Якщо наступні симптоми зберігаються певний час, то варто звернутися за підтримкою:
-
постійні думки про зниклу безвісти людину, що заважають зосередитися на звичайних побутових справах
-
депресивні стани
-
постійна тривога, яка впливає на повсякденне життя
-
втрата емоційного контакту з дитиною
-
інші, будь які стани, які призводять до погіршення якості і дискомфорту в житті.
-
безсоння
-
нічні жахи
-
сильні коливання ваги
-
нерозуміння, як розмовляти з дитиною про ситуацію
«Турбота про себе — це не відмова від боротьби. Це спосіб залишатися сильними й поруч — скільки б часу це не тривало.»
Nova Ukraine – міжнародний благодійний фонд, заснований у США, який надає гуманітарну допомогу Україні, та працює над підвищенням обізнаності про Україну в Сполучених Штатах, а також в решті світу.
