Моя Україна, або як мала би виглядати підтримка від суспільства та членів Громад родинам, що чекають своїх рідних з полону чи тих, чиї близькі зникли безвесті
Сьогодні, мабуть не знайдеться в Україні такої громади, в якій не має родин, які шукають і чекають повернення свої рідних.
Дуже часто близьке оточення не розуміє як підтримувати такі родини, як розмовляти з ними і чим бути корисними. Родини, які живуть боротьбою і тривожним очікуванням часто самі схильні звужувати коло соціальних зв’язків лише до тих, хто включений в систему пошуку і звільнення, але це не означає, що вони не потребують підтримки. Навпаки, часто всі сили уходять на боротьбу, на пошуки, навіть просто на збереження віри. А сил на побут, на пересічне спілкування, на турботу про власне здоров’я в родин не залишається.
Громада — це те місце, де вони мали б знаходити опору, але в сучасній реальності часто буває навпаки, громада може бути додатковим джерелом стресу. Це відбувається не через злі наміри, а через відсутність розуміння, делікатності або елементарної психологічної грамотності. Наша задача зараз зробити так, щоб це змінити. Громада має відігравати ключову роль у забезпеченні психологічної, соціальної та матеріальної підтримки таких родин. І в першу чергу варто спробувати зрозуміти, як спілкуватися не наносячи додаткового болю.
На наш погляд, в сучасній Україні в громадах має приділятися особлива увага підтримці родин військовополонених і зниклих безвесті. Організація “Блакитний птах”, яка вже 11 років надає психосоціальну підтримку родинам, які борються за повернення своїх рідних з полону і родинам чиї близькі зникли без весті, вважає, що представникам Громад варто звертати увагу на наступні питання:
1. Социальна підтримка.
Важливо не залишати родини без підтримки громади, допомогаючи їм зберігати соціальні зв’язки з іншими соціальними групами. Родини, що чекають, схильні до того, щоб звужувати своє коло спілкування лише до тих, хто може відчувати їх біль, створюючи чи доєднуючись до спільнот родин зниклих безвесті та військовополонених. Це дійсно дуже важливий компонент боротьби і підтримки. Разом, родини не ділячись по регіонам можуть підтримувати один одного в боротьбі, в пошуках рішень, допомогати вирішувати юридичні питання та підтримувати один одного.
Але дуже важливо, щоб в громаді такі родини теж могли знаходити опору. На рівні суспільства ми маємо навчитися бачити в цих родинах не лише родини, рідні яких зникли чи потрапили в полон, а родини військових, родини патріотів України, родини захисників, які боролись за нашу країну.
На нашу думку, ми маємо в своєму сприйняті цих родин змінити акцент сприйняття, і замість родин «зниклих безвесті” бачити:
– родини захисників України, які не повернулися з бойового завдання і про долю яких нічого не відомо.
– родини патріотів України, які були викрадені ворогом і про долю яких нічого не відомо. (Це якщо про цивільних)
А замість родин військовополонених бачити родини військових, які під час виконання бойового завдання потрапили в ворожий полон.
Так ми зможемо надавати шану родинам, які чекають і шукають своїх рідних. Нагадувати собі, їм і всьому світу, що це не просто родини “зниклих безвісти” – це родини захисників, родини патріотів, родини Українців. Родини тих, хто не здався, а боровся. І що родини військовополонених – це в першу чергу родини військових, які продовжують виконувати своє бойове завдання
2. Фінансова підтримка.
В фінансовому плані, якщо це родини військових, то вони мають право і можливість отримувати частину заробітної плати людини, яка потрапила в полон, чи зникла безвесті. І тут важливо щоб в громаді було розуміння, що це само частина заробітної плати, а не якісь окремі додаткові виплати. Таким чином, військовий, який зник безвесті чи потрапив в полон, продовжує надавати фінансову підтримку своїй родині. Але, в громаді також має бути розуміння, що переведення цієї частини заробітної плати, займає певен час. Це може бути декілька місяців, а в деяких випадках і до півроку. Таким чином перші місяці, родина може потребувати фінансів для існування, тому важливим компонентом підтримки перші місяці буде пересвідчитися, чи достатньо в родини ресурсів хоча б для закриття базових потреб в їжі, одязі тощо.
Якщо це родина цивільної людини, тоді ця родина не має жодної фінансової підтримки від держави і потребує уваги і турботи від громади
3. Допомога від представників громади в побуті і з вирішенням практичних питань.
Дуже часто, само чоловіки – це ті, на кого чекає родина і чиї обов’язки мають на себе взяти рідні. І не всі обов’язки в побуті жінки можуть зробити без допомоги. І тут дуже важливо, щоб в громаді розуміли, які можуть виникати питання і завчасно пропонували допомогу. Це може бути: допомога порубати дрова до опалювального сезону, чи скопати огород, чи можливо це може стосуватися проблем з електрикою чи водою.
Кожна громада знає, які в ній є найбільш часті виклики, які зазвичай вирішують чоловіки.
Важливо, якщо в громаді є літні батьки чи дружина, яка чекає свого чоловіка, щоб вони не стикалися з кожним таким викликом знову зі своїм болем, відчуваючи власну безпорадність, а щоб вони могли відчувати єдність з представниками громади, які завчасно запропонують допомогу і підтримку
4. Підтримка дітей.
Діти військовополонених і зниклих безвісти часто мовчать про свій біль, а в їх дорослих часто може не вистачити сил, на всебічну підтримку дитини. І саме в цьому питанні важливу роль може відігравати громада:
– створюючи підтримку з позиції сили, а не болі. Звертаючись до цих дітей не як до дітей, чиї батьки зникли чи в полоні, а як до дітей, чиї батьки Герої, захисники, Українці, за долю яких бореться їх родина і Держава;
– Допомогаючи завчасно батькам зібрати дитину в школу, чи допомогти зі спорядженням для спортивних секцій
– створювати дитячі групи підтримки та підтримку психологів в школах
– Організовувати відпочинок дітей як окремо, так і разом з мамою чи бабусею та дідусем
5. Турбота про здоров’я родини, що чекають.
Рідні, які всі сили віддають пошукам і звільненню, часто не звертаються за медичною допомогою, навіть коли вони її потребують. Іноді, їм просто не вистачає сил, турбуватися про себе, а іноді, вони можуть навіть хотіти відчувати біль фізичний, ніби намагаючись через біль, доєднатися до страждань, які вони в своїй уяві фантазують про своїх рідних.
Тому важливо, щоб громада створювала умови для профілактичного медичного огляду, та організовувала можливість проходження рекреаційних та реабілітацій програм для родин, що чекають на регулярній основі
6. Правова підтримка.
Багатьом родинам складно навіть зібрати документи, бо кожна бумажка нагадує про відсутність найдорожчої людини. Також, часто для певних звернень потрібно багато працювати з комп’ютером, відправляти листи по електронній пошті та заводити електронні кабінети, що стає сутєвою проблемою для деяких літніх людей, які не мали таких навичок.
Тому, якщо ви знаєте, що в вашій громаді літні батьки отримали сповіщення про те, що їх син чи донька зникли чи потрапили в полон. Запропонуйте свою допомогу з оформленнями звернень. Зазвичай в більшості випадків, там не потрібні якісь особливі юридичні знання, але вміння користуватися комп’ютером і смартфоном часто є необхідним.
І другим важливим питанням, після того, як рідні зробили всі необхідні звернення для пошуку та звільненням, є безпосередньо турбота про саму родину. Допоможіть родині звернутися в соціальні служби і отримати всю можливу підтримку від держави.
Юридичний супровід зменшує стрес і дає відчуття, що родину не забули.
7. Освітні та інформаційні програми.
Сьогодні важливим компонентом підтримки є впровадження в громадах освітніх програм таких як: інформаційні кампанії щодо потреб родин полонених і зниклих безвісті; тренінги для суспільства з травмочутливої комунікації; освітні програми для дітей про повагу до військових і їхніх сімей.
8. Програми довготривалої підтримки.
Важливо розуміти, що родини які живуть боротьбою і пошуками, всі свої життєві сили вкладають на цю боротьбу. З часом їх біль не стає меншим, якщо пошуки не завершені, а людина, що в полоні не повернулась до дому. Життя в стані болісної невизначеності – це життя, коли час не лікує, і навіть навпаки.. Чим більше часу проходить, тим більше біль і страх накопичуються. А одним з їх страхів є те, що з часом, інші припинять цю боротьбу, що з часом, інші втомляться бачити їх біль і пам’ятати про ту людину, яку вони чекають. Тому однією з задач громади є створення різноманітних програм, які дадать довготривалу підтримку родинам і які зможуть підтримати в них віру в те, що людина яку вони чекають, не буде забута а пошуки не будуть припинені. Тому дуже важливо просувати різноманітні проекти, задачою яких є збереження пам’яті про всіх членів громади, які захищають країну.
Всі ці дії мають одну спільну мету, допомогти родинам зберігати соціальні контакти з членами громади, відчувати підтримку і опору на спільноту. Зберігати віру в країну, в людей і в те, що в своїй боротьбі за своїх близьких, вони не мають залишатися на одинці. Повернення всіх українців – це спільна боротьба. Війна несе багато страху і болю і наша задача зберегти свою єдність і віру один в одного і разом іти до Перемоги
