Під час війни кожен з нас може опинитися поряд з людиною, яка щойно пережила травмуючу подію та знаходиться в стані стресу. Звичайно, психологічну допомогу мають надавати фахівці, але інколи їх немає на місці події, тому варто знати, як ми можемо допомогти, що варто і чого не варто робити при першій психологічній допомозі.
Щоб надати першу психологічну допомогу не потрібно мати значну професійну підготовку, достатньо мати знання загальноосвітнього інформування і здатність проявляти співчуття, людяність.
Перша психологічна допомога – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання і потребу. Вона не передбачає детального обговорення, аналізу чи встановлення хронології та суті подій.
Перша психологічна допомога включає:
- ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки;
- оцінку потреб і проблем;
- надання допомоги у задоволенні нагальних потреб (наприклад, таких як їжа, вода, інформація);
- вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;
- вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися;
- надання допомоги в встановленні зв’язку з відповідними службами і структурами соціальної підтримки;
- захист від подальшої шкоди.
Дивитися, слухати і направляти – три основні правила надання першої психологічної допомоги.
Під час надання першої психологічної допомоги варто:
– за можливості знайти тихе, безпечне місце. Говорити чіткими короткими фразами. Почати можна з фрази: «Подивися на мене. Ти бачиш мене?». Людина досліджує ефект тонального зору. Потрібно розширити цю тональність;
- встановити контакт і дати перше відчуття того, що є ще щось, крім пережитого жаху. Спочатку варто представитись, потім запитайте ім’я людини: «Як вас звати?»;
- потрібно включити мислення. Можна, наприклад, попросити порахувати людей, подивитися номери будинків довкола тощо. Якщо людина застигла та не реагує, застосовуйте голос (скажіть що-небудь впевнено та голосно), можна підвищити голос, використовувати візуальні подразники (помахайте рукою перед очима), можна спробувати дати в руки щось контрастне (наприклад, покласти в руки лід);
- бути поруч із людиною але дотримуватися необхідної дистанції з урахуванням її статті, віку, культури тощо. Запитати дозволу, якщо потрібно людину обійняти;
- поводити себе спокійно та терпляче. Сповільнити темп, щоб уповільнити реакції людини, якій надаємо допомогу. Говорити в більш повільному темпі, ніж зазвичай (набагато повільніше);
- надавати інформацію простою зрозумілою мовою і тільки ту, в якій впевнений. Важливо чесно говорити про свої знання: «Не знаю, але я спробую дізнатися»;
- висловлювати співпереживання людям, якщо вони говорять вам про свої почуття, перенесену втрату чи тяжкі події. Показувати зацікавленість, наприклад, киваючи головою чи вимовляючи короткі підтверджувальні репліки;
- надати можливість, якщо людина хоче помовчати;
- поважати конфіденційність і не розголошувати отримані відомості.
Під час надання першої психологічної допомоги не варто:
- намагатися допомагати іншим, якщо сам не перебуваєш в достатньо стабільному емоційному стані;
- наполягати та змушувати людину розповідати про те, що з нею відбулося. Перебивати чи квапити співрозмовника;
- давати обіцянки чи запевнення. Не говорити такі фрази: «Заспокойтеся», «Все буде добре», «Все пройде», «Життя налагодиться» тощо. Такого роду слова замість надії можуть надати людині, якій ви допомагаєте, відчуття самотності. Вона вам не повірить і відчує, що ви її не розумієте, навіть якщо на словах погодиться з вами;
- давати оцінку тому, що людина зробила чи не зробила. Вкрай важливо не говорити про емоції;
- торкатися до людини, якщо немає впевненості про те, чи прийнято це в її культурному середовищі;
- вигадувати того, чого не знаєте, переказувати не підтверджену інформацію почуту від інших, використовувати специфічну термінологію;
- розповідати про свої власні проблеми та труднощі;
- діяти так, немов зобов’язані вирішити за людину всі його проблеми. Це може позбавити людину віри у власні сили і здатності самій подбати про себе.
The “Civil Society Promoting Resilience in Ukraine” project is implemented in partnership with Digniti and supported by the Ministry of Foreign Affairs of Denmark.
